До прямого військового зіткнення призвели часті напади українських козаків на турецькі міста і татар на Річ Посполиту , а також втручання українських та польських магнатів у питанні наслідування престолу в Молдавії у 1620 р., що вже призвело до знищення польського війська під Цецорою.Ще одним поштовхом до війни стали ворожі дії найманців Речі Посполитої – козаків-лісовичків – щодо османського васала воєводи Трансільванії Бетлена Габора.Оголосивши “Лехістану”  джихад , османи могли планувати навіть якісь серьозні завоювання , але здебільшого йшлося про покарання “невірних” за попередні “провини”.Осман Другий зібрав близько 100 тисяч османського війська (епічні 200-400 тисяч з тогочасних джерел слід вважати перебільшенням ) , що складалося з не менш як 30 тисяч піших яничарів , а також кінних важкоозброєних сипахів і іррегулярних легких кіннотників-акинджів  , артилеристів – топджі, понад 50 тисяч кримських татар , ногайців, молдаван і валахів , понад 100 гармат , з них близько 60 великих.Невідома кількість слуг-некомбатантів , але їх було багато.

Військо Речі Посполитої  після втрати ядра збройних сил – польського коронного війська під Цецорою було ослаблене.Його бойове ядро тепер склали литовські й наймані підрозділи , всього за різними даними , близько 18 тисяч кінноти, здебільшого крилатих гусар  і 18 тисяч піхоти-з них 14,5 тисяч польської та німецької піхоти – разом близько 36 тисяч бійців .

Запорожці виставили , за різними даними , 44-46 тисяч війська (разом із пахолками – військовими слугами )

Річпосполитське і козацьке військо мали разом не менше від 50 гармат , з них мінімум половина належала запорожцям.Невідомо , але вочевидь було чимало обозної челяді в річпосполитському таборі, що несподівано відіграло важливу роль у битві.