Виготовлення макетів будь-якої складності

+38 (068) 888-88-32

Оборонні споруди Закарпаття

Маршрут починається в обласному центрі Закарпаття Ужгороді, а самез території замку, який почав споруджуватися в ХШ ст. на місцідавньоруського городища. Як і більшість фортець Закарпаття, Ужгородськийзамок займав вигідне для оборони місце, знаходячись на вершинітридцятиметрової висоти пагорба, біля підніжжя якого проходив природнийводний рубіжріка Уж і її рукав. Впродовж століть замок неодноразовоперебудовувався. З XVI по XVIII ст. замок витримав велику кількістьштурмів і облог. В кінці XVI ст. замок був перебудований італійськимимайстрами фортифікаційного будівництва і отримав планувальну систему, яка збереглася до наших днів. Про будівельні роботи свідчать датування — 1592 р., 1653 р. і 1658 р., які збереглися над головним в’їздом та на північній стіні замку. У XVIII ст. проведено реконструкцію замкових споруд за проектом французького військового інженера Лемера.

В плані замок має форму неправильного чотирикутника з кутовими бастіонами, оточеного з трьох боків сухими ровами шириною від 15 до 30 м і глибиною від 5 до 10 м та фортечними стінами. З північного боку твердиня захищена стрімким урвищем. Через підйомний міст до замку можна булодобратися з південного боку. По кутах та з північно-західного боку замку розміщено п’ять бастіонів. На замковій території, у північно-західній частині, розміщений мурований з каменю замковий палац. Це прямокутна в плані триповерхова замкова споруда з пивницями та внутрішнім двориком, захищена чотирма кутовими вежами, призначеними для оборони. Головний вхід, який розміщений на північно-західному фасаді, акцентований сходами з балюстрадою. У внутрішньому дворі знаходиться колодязь глибиною 35 м. У приміщеннях замку розміщено експозицію краєзнавчого музею.

Неподалік замкових мурів знаходиться Закарпатський музей народної архітектури та побуту, в якому варто ознайомитися з рідкісними взірцями народної архітектури і ужитковими предметами минулого. В музеї зберігається понад дванадцять тисяч експонатів матеріальної та духовної культури населення Закарпаття.

Ознайомившись з замком, краєзнавчим та Закарпатським музеєм народної архітектури і побуту, по вул. Капітельній прямуємо в напрямку до центру і через кілька хвилин зупиняємось біля пам’ятки архітектури 1644 р. — Кафедрального собору. Це мурований трьохнавовий монументальний діючий храм на високому цоколі з балюстрадою. Головний фасад увінчаний фронтоном, обабіч якого розміщено дві восьмигранні триярусні вежі, оздоблені кутовими пілястрами. В інтер’єрі храму частково збереглися розписи XVIII ст., а на склепіннях центральної нави розмістилась живописна композиція, виконана відомим закарпатським художником П. Бокшаєм.

З Ужгорода, по автомобільній дорозі в напрямку на Перечин (у північно-східному напрямку), вирушаємо автобусом до Невицького замку, який стоїть на одній з мальовничих вершин над долиною ріки Уж, за 12 км від м. Ужгорода. Збереглися руїни замку, який почав споруджуватися в XIII ст. на місці давнішого дерев’яного замку. У1241 р. монголо-татари, якіувірвалися в Угорщину через Верецький перевал, зруйнували  Невицькийзамок, але у другій половині XIII ст. його було знову відновлено. На рубежіXIII—XIV ст. на місці круглого донжона, який у верхній частині бувдерев’яним, споруджується нова чотирикутна вежа-донжон. Поширення і вдосконалення вогнепальної зброї зумовило необхідність спорудження новихзасобів захисту замку Зовнішню стіну зробили нижчою, а триярусна вежа з’єдналася з головними замковими спорудами та двориком двоповерховоюкритою галереєю завдовжки в 30 м. Палац, який оточував замковий дворик, був двоповерховим і складався з 31 приміщення, а загальна площа всіх приміщень замку становила 1500м2.

Архітектурні та археологічні дослідження показують, що свого сучасного планування замок набув на зламі XVXVIст.. На початку XVII ст.., коли між родинами (власниками замку) Другетів почалися міжусобні суперечки, замок неодноразово переходив з рук в руки. У 1644 р трансільванський воєвода Дьордь Ракоці заволодів замком і знищив його, З того часу невицька фортеця не відновлювалася і дійшла до наших днів у вигляді руїн.

Після оглядин замку та мальовничих ландшафтів Ужанської долини і прилеглих територій вирушаємо у зворотньому напрямку до Ужгорода, а саме до його передмістя — колишнього села Горян. Тут знаходиться одна з найдавніших архітектурних пам’яток Закарпаття — Горянська ротонда XII ст. (храм св. Анни). Храм складається з двох частин. Перша частина — це ротонда XII ст., яка має форму заокругленого шестигранника. Товщина стін — 2,5 м — та вузькі вікна-бійниці засвідчують, що ротонда виконувала оборонні функції. Інша частина прибудована до ротонди з західного боку в XIV ст. В інтер’єрі храму збереглись фрески XVI ст. Неподалік ротонди видно залишки оборонних мурів. Є припущення дослідників, що це руїни замку, отже, ротонда могла бути замковою церквою.

З передмістя Ужгорода — Горян — вирушаємо автомобільною дорогою у східному напрямку, і на півдороги між Ужгородом і Мукачевом повертаємо з головної траси до села Середнього, де на південно-західній околиці збереглися руїни Середнянського замку. Він був споруджений у XII ст. чернечим орденом тамплієрів, які поселилися в цьому краї. У 1312 р. орден тамплієрів розпався, і в замку поселилися монахи  ордена св. Павла. Пізніше замком володіли світські вельможі, володарі ужгородського замку, з яким, за народним повір’ям, він сполучався підземним ходом. У XVIII ст., після повстання проти Габсбургів, Середнянський  замок втратив своє військове значення і  почав руйнуватися.

Замок відрізняється від інших оборонних споруд Закарпаття тим, що складається лише з однієї мурованої чотирикутної, триярусної вежі-донжоназ дерев’яним балковим перекриттям. В плані це правильний квадрат розміром 19 х 19 м, товщиною стін 2,5—3 м. Вхід здійснювався на рівні другого ярусу, через приставлені дерев’яні сходи, які під час облоги підіймалися. Ззовні донжон був оточений двома валами і ровами, наповненими водою. Разом з валами і ровами замок займає територію шириною 210 і довжиною 240 метрів.

З Середнянського замку повертаємось на автомобільну дорогу і їдемо далі, на південний схід. На двадцятому кілометрі від Середнього, не доїжджаючи до Мукачевого, повертаємо головною дорогою наліво і через 14 км опиняємось у с. Чинадіево, де знаходиться замок XVII ст. та палац кінця XIX ст. який був споруджений на місці мисливського замку XVIII ст.

Замок XVII ст. — це кам’яна, двоповерхова, прямокутна в плані споруда з двома круглими триярусними баштами на кутах. По всьому периметру замку над вікнами другого поверху розміщені бійниці. Частково збереглися давні підземні переходи.

Палац споруджений у 1890—1895 рр. на схилі гори серед лісу. Перша споруда, яка була зведена на місці теперішнього палацу, являла собоюдерев’яний замок і мала назву „Берегварщо означає «берегові укріплення». Палацові корпуси, які були споруджені для  графів Шенборнів в кінці XIX ст. за проектом архітектора Грессерона, збереглися у первісному вигляді. Палац збудований в романтичному стилі і своїми баштами нагадує середньовічний замок. У проект палацу  вкладено своєрідну символіку. За основу взято складові астрономічного року. Кількість

вікон — 365 — відповідає кількості днів у році; 52 кімнати відповідають кількості тижнів, а 12 входів — кількості місяців. Ставок на території замку має обрис Австро-Угорської імперії. Тепер в приміщеннях палацу і на території лісопарку, який його оточує, розміщено санаторій “Карпати”.

З Чинадіева по уже знайомій автомобільній дорозі повертаємо в південно-західному напрямку і в’їжджаємо у м. Мукачеве, де міститься декілька пам’яток архітектури та оборонного будівництва. Насамперед слід відвідати замок XIV—XVIII ст. „Паланок”, який розміщений в південній частині міста, на стрімкій горі. Ще в IX—XI ст. на замковій горі існувало давньоруське городище, яке охороняло рубежі Київської Русі та давнього торгового шляху, що проходив через долину  ріки Даториці до Верецькогоперевалу. В історії спорудження замку значну роль відіграв подільський князь Федір Корятович, який отримав Мукачівську долину у 1396 р. від угорського короля і перетворив фортецю у свій замок. Пізніше, в XIV—XV ст., замок неодноразово руйнувався, відновлювався і перебудовувався. В 1633 р. замок перейшов у володіння трансільванського князя Георгія Ракоці, який за допомогою французьких інженерів значно розширив його і прибудував сім веж. Замкову гору довкола оточував рів та частокіл з загострених дерев-пальв — “паланок” Звідси і пішла назва замку — “Паланок”. Укріпленнявитримали багато облог. У кінці XVII ст. замок значно перебудовано. Розібрано кілька веж, замість наповненого водою рова з частоколом споруджено бастіони, сліди яких збереглися. У XIX ст. замоквикористовувався як в’язниця.

Замок з усіма спорудами, оборонними мурами і ровами займає площу в 13930 м2. Його довжина становить 248 м, а максимальна ширина 101 м. Укріплення складались з трьох частин, відокремлених одна від одної ровами, через які в минулому були пере кинуті підйомні мости. Тому кожна частина

замку могла захищатися самостійно.

Тепер у замку знаходиться краєзнавчий музей, організовуютьсярізноманітні виставки.

У місті Мукачеві заслуговують на увагу ще кілька пам’яток архітектури. Зокрема, це каплиця св. Мартина XIV ст. та Миколаївський монастир 1360—1804 рр.

Монастир розміщено на Чернечій горі, Заснований у XIV ст. подільським князем Федором Корятовичем, він був спочатку дерев’яним. У 1661 році архітектором П’яненсом споруджена кам’яна церква-ротонда, яку розібрали у 1828 р. З часом дерев’яні монастирські споруди почали руйнуватися, і на їхньому місці в 1772—1776 рр. збудували новий монастир у бароковому стилі. У 1789—1804 рр. споруджено церкву св. Миколая.

Каплиця св. Мартина перебудована з готичного храму XIV ст. у 1904 році. Це кам’яна однонавова споруда з гранчастою апсидою і невеликою круглою баштою, розміщеною на куті, при вході. Стіни та апсида укріплені потужними кам’яними , контрфорсами. Вікна вузькі, стрілчасті. В інтер’єрізбереглися фрескові розписи XIV ст.

Оглянувши центральну частину Мукачева і ознайомившись з кількома багато оздобленими фасадами зі старовинною геральдикою, і міською ратушею, що збудована у 1904 р. за проектом і під керівництвом будапештського архітектора Яноша Бабули молодшого у стилі модерн. Головний портал будинку прикрашають куранти.

Виїжджаємо з міста у південно-східному напрямку до Іршави. З Іршави повертаємо у північно-східний бік, по дорозі, яка пролягає в долині річки Боржави, і на 26-му кілометрі від Іршави в’їжджаємо в село Довге, де знаходиться палац-фортеця першої половини XVIII ст. та пам’ятник учасникам антигабсбургських визвольний рухів — каруцам, повсталим у 1703 році.

Будівництво палацу-фортеці розпочалося у 1712 р. на місці старого замку XV ст., про що свідчать залишки давніх стін, які збереглися у підвальних частинах палацу. Спочатку були споруджені житлові приміщення графів Телекі, а в середині XVIII ст. оборонні стіни з бійницями і башти. У 1798 р. споруджений комплекс набрав теперішнього вигляду. Він утворює в плані квадрат розміром 65 х 65 м, з чотирма кутовими восьмигранними баштами, які перекриті наметовими дахами. В’їзна вежа двоярусна, восьмигранна, розміщена по центру південно-західного муру. До північно-західного муру примикає одно поверховий прямокутний у плані замковий палац, головний фасад якого оздоблений ризалітом та пілястрами.

З Довгого вирушаємо на південь, де у долині рік Тиси і Ріки розкинулось місто Хуст. Якщо маршрут проходить у травні, варто заїхати в урочище Кіреш, що знаходиться в кількох кілометрах на північний схід від м.Хуст. Це єдине місце в Україні, де збереглися природні зарості нарциса  вузьколистого, назване в народі „Долиною  нарцисів” У травні долина вкривається ніжно-білим килимом. Це зацвітають  нарциси. „Долинунарцисів” площею 257 га  оголошено заповідною зоною і передано у відання Карпатського державного заповідника.

Після відвідин „Долини нарцисів” в’їжджаємо в м. Хуст, де над містом, наче орлине гніздо, височіють руїни Хустського замку XI—-XVI ст. До замку добираємось по стрімкому схилу гори звивистою стежиною, і через залишки зовнішньої брами потрапляємо до руїн порохової вежі, бастіонів та оборонних стін. Замок був закладений у 1090 р. Виконував роль важливого неприступного стратегічного пункту південно – східної частини Закарпаття.

У 1242 р. замок був спустошений навалами татар, але невдовзі відновлений. В XVI—XVII ст. Хустський замок перебудовується і змінюється. На той час це була неприступна фортеця не тільки за своїм розташуванням, але і за своїм оборонним спорядженням. Зовнішні в’їзні ворота захищались з правого боку могутньою, прямокутною в плані вежею, а трохи далі, ліворуч, стояла ще одна вежа. З північно-західного боку знаходились внутрішні ворота, перед якими був викопаний рів завширшки 8,5 метра. До внутрішньої частини замку можна було попасти лише через підйомний міст, перекинутий через рів. Підіймаючись, міст закривав собою ворота у внутрішній двір замку. Над воротами і обабіч них знаходилисяпотужні башти. У внутрішньому дворі житлові приміщення, пороховавежа, казарми та колодязь глибиною 160 м. Внутрішній двір міг захищатися і після взяття противником нижньої і зовнішньої частин замку.На Хустськийзамок неодноразово нападали татарські полчища, але безуспішно 1717 р, татари обійшли замок, не наважуючись нападати, і, пройшовши лівимберегом Тиси, намагалися втекти з своєю здобиччю в Крим, однак в Марамароських  ущелинах потерпіли нищівну поразку від  масового ополчення. У другій половині XVII ст. замок стає оплотом для місцевих повстанців, які десятиріччями боролись проти соціального гніту. На початку XVIII ст. останнє повстання було придушене, і в Хустському замку розмістився німецький гарнізон.

У 1766 р. від удару блискавки в замку вибухнула порохова вежа. Почалася велика пожежа, яка зруйнувала більшість замкових споруд. Існує народна легенда, що замок був зруйнований народними месниками — опришками. За легендою, замкові стіни були неприступними, і ніякі гармати не могли їх зруйнувати. Тоді опришки зробили гармату з 300-літнього дуба, і саме пострілами з цієї гармати зруйнували Хустський замок.

Зійшовши з замкової гори, невдовзі І приходимо до центральної частини Хуста.

Тут знаходиться ще одна пам’ятка оборонного будівництва кінця XIII — початку XIV ст. — оборонний костел св. Єлизавета. Це мурована з каменю, однонавова, прямокутна в плані споруда з п’ятигранною апсидою, яка укріплена потужними контрфорсами. Над головним входом, збоку західного фасаду, розміщена квадратна в плані вежа-дзвіниця, яка перебудовувалася у XVII ст. В наші дні у верхній частині відновлено відкриту оглядову галерею, вкриту стрімким наметовим дахом, з чотирма відкритими ліхтарями на кутах. Шпиль увінчаний флюгером. Збереглися готичні стрілчасті вікна, які у свій час, при наявності дощатого настилу з внутрішнього боку, могли виконувати роль бійниць. Нава перекрита хрещатими склепіннями, ребра яких профільовані і продовжуються в капітелях пілястр, що робить інтер’єр храму виразно- пластичним. Довкола костел оточений кам’яними мурами з арковими воротами.

З Хуста по автомобільній дорозі ви рушаємо на захід до міста Виноградова, що знаходиться в 25 км. Перед містом проїжджаємо через невеликий перевал і потрапляємо в долину з великою кількістю виноградників та садів. У Виноградові знаходиться кілька пам’яток сакрального та оборонного будівництва. Насамперед оглянемо палац XVI—XVIII ст.., У первісному вигляді споруда була одноповерховою, з вежами, і мала вигляд замку. В кінці XVI — на початку XVII ст. замок перетворюється на двоповерховий палац. У другій половині XVII ст. вежі палацу набувають бароккового завершення, на фасадах з’являються оздоблювальні елементи. На сьогодні це прямокутна в плані, мурована споруда з чотирма квадратними вежами і виступаючим фасадом. Всередині на стінах центрального залу зберігся фресковий живопис XVIII ст.

Наступний об’єкт нашого ознайомлення з пам’ятками Виноградова — оборонний   костел кінця XIII—XV ст. Він однонавовий, споруджений з каменю й цегли.   Стіни костелу та гранчаста апсида увінчані багатьма кам’яними контрфорсами.   Триярусна вежа-дзвіниця розміщена із   західного боку. Перший ярус вежі-дзвіниці  квадратний в плані, верхні — восьмигранні,  з наметовим завершенням. Над головним  входом збереглася кам’яна орнаментальна  різьба і рельєфний герб. В апсиді також

збереглася готична кам’яна різьба XV ст., а в інтер’єрі — фрагменти давнього орнаментального живопису.

Наступна пам’ятка оборонної архітектури — Виноградівський замок XIV ст., який розміщено біля Чорної Гори, що височить над містом, на скелястому пагорбі.

В письмових джерелах це місце вперше згадується в X ст. як слов’янське городище Конковград. В кінці XV ст., з встановленням влади Угорщини, на місці городища споруджується мурований замок. У XV ст. замок був переданий монахам-францисканцям, які перетворили його в оборонний монастир. Розміри замку порівняно невеликі — 44,5 м ширини і 50 м довжини. В плані він має форму прямокутника з виступаючими квадратними вежами. Стіни вимурувані з великого каміння. Частково збереглися дві вежі з бійницями.

З Виноградова вирушаємо дорогою у східному напрямку і, переїхавши міст через р. Тису, невдовзі в’їжджаємо у с. Королево Поблизу цього села 1 мільйон років тому з’явилася найдавніша стоянка людей на території України та Центральної Європи.

Над селом височать руїни замку XIV ст. Спочатку, в IX—X ст., на замковій горі існувало слов’янське городище. В кінці XII ст. на городищі був споруджений невеликий дерев’яний мисливський замок, від якого село отримало свою назву. В XIV ст. на місці дерев’яного споруджується мурований з каменю замок. За переказами місцевого населення, замок споруджували родини Сасів і Теків, які й заснували неподалік свої поселення — теперішні села Сасово і Теково. Королівський замок контролював сплав по р. Тисі солі. У другій половині XVII ст. замок неодноразово служив опорним пунктом для повстанців. За наказом імператора Леопольда І у 1672 році замок був зруйнований.

В плані замок асиметричний, розміщений на двох терасах скелястого пагорба висотою 40 м над рікою Тисою, у північно-західній частині села Королево. Довжина верхньої частини замку — 57 м, ширина — 47 м, а висота стін сягає 9,7 м. Товщина стін більш як 2 м. До верхньої частини замку прилягаєчастина споруд, розташованих нижче, у вигляді прямокутника розміром 24 х 32 м. На протилежному кінці пагорба знаходиться кильоподібна вежа висотою 7 м, у най ширшій частині — більше 10 м, і товщиною стін 2,65 м. За вежею скеля перерізана глибоким ровом. Поруч, на рівному місці, каплиця-ротонда з півкруглою апсидою, яка споруджена в пізніші часи.

Після відвідин Королівського замку варто ознайомитись ще з однією унікальною пам’яткою архітектури — церквою Успіння Пресвятої Богородиці початку XVI ст., яка знаходиться недалеко від Королевого, у сусідньому селі Новоселиця. Церква дерев’яна, споруджена з дубових брусів незвично малих розмірів. Складається з однакових за розмірами бабинця і нави, перекрита стрімким двосильним дахом. Над бабинцем квадратна в плані вежа, з високою стрілою шпиля. Маленький вівтарний зруб має суцільний високий дах. Усі зруби скріплені замками в „канюк”.

Висота дубових стін — 2,24 м. На широких одвірках вирізьблена цікава  орнаментальна композиція з солярних знаків — таких як „зубчики”, „мотузки” та соняшники

В інтер’єрі церкви збереглися унікальні розписи, виконані різними майстрами у різний час на замовлення мешканців села. Центральна композиція „Деісусний чин” виконана у 1673 р., у 1676 р. виконана композиція „Страшний суд” Впродовж століть частина розписів знищилась, або була перемальована у XVII ст. На початку XIX ст. на східну стіну було встановлено іконостас в стилі рококо, який унікальний тим, що через невеликі розміри церкви мас тільки одні дияконські двері — з лівого боку від царських воріт (тоді як згідно обряду має бути двоє дверей, розташованих симетрично, обабіч царських воріт).

З південного боку від церкви стоїть дерев’яна, квадратна у плані, двоярусна дзвіниця каркасної конструкції. Існує легенда, що злодії хотіли викрасти церковний дзвін і, погрузивши його на віз, намагалися втекти, Але віз розламався, дзвін провалився і занурився в землю. За легендою, кожен сьомий рік на великі релігійні свята можна з-під землі почути звуки дзвону. Кому поталанить їх почути, той стане щасливим. Проблема полягає в тому, що місцеві жителі збилися з рахунку, і важко встановити потрібний для цього час і рік.

Навпроти церкви у невеликому приміщенні знаходяться краєзнавчий музей з цікавими експонатами місцевого народного побуту.

З села Новоселиця повертаємося вже знайомим шляхом через Королево до Виноградова, звідки їдемо дорогою на захід, в напрямку до міста Берегова. Не доїжджаючи до Берегова, у с. Бене оглядаємо ще одну пам’ятку сакрального оборонного мистецтва — мурований костел XV ст. з виступаючою від бабинця квадратною в плані, стрімкою вежею-дзвіницею, вузькими вікнами-бійницями, відкритою оглядовою галереєю у верхній частині, ліхтарями на кутах та високою стрілою шпиля. Стіни і дзвіниця укріплені потужними контрфорсами. Нава і апсида перекриті стрімкими дахами.

Після ознайомлення з цією цікавою пам’яткою повертаємо на бокову дорогу, яка прилягає до головної, і нею в північному напрямку рухаємося до с. Квасово, що за п’ять кілометрів від с. Бене. Тут, на скелястому пагорбі над річкою Боржава, знаходяться руїни замку XII—XIII ст.

Стіни замку товщиною 1,3 м, вимурувані з каменю та невеликої кількості цегли, оточують трапецієвидний двір з круглою в плані вежею-донжоном.

Товщина стін вежі-донжона більша від оборонних стін і сягає понад два метри. Зі східного боку до стін примикає прямокутна в плані споруда, призначення якої дослідниками не визначене.

З Квасівського замку повертаємося на головну дорогу, і через 14 км в’їжджаємо в м. Берегове, в якому знаходяться кілька пам’яток архітектуриоборонного будівництва.

Спочатку оглядаємо костел ХІІІ—XIX ст., який знаходиться вцентральній частині міста. Перша письмова згадка про костел відноситься до 1247 р. В XIV ст. та у 1518, І 1522 і 1657 рр. костел перебудовувався.

Після пожежі 1686 р. храм довгий час не відновлювався. Тільки у 1846 р. розпочався ремонт і перебудова, під час яких споруда набула теперішньоговигляду.

Це мурована з цегли однонавова базиліка з потужними контрфорсами по периметру, гранчастою апсидою і триярусною вежею, дзвіницею над входом. Перекриття утворене хрещатими склепіннями. Стіни поштукатурені, головний фасад має багате оздоблення. З південного боку, на верхній частині стіни, розміщений сонячний годинник з рельєфним оздобленням. В архітектурному вирішенні відображено перехідний етап від романського до готичного стилів.

Ще один оборонний костел XIII—XIV ст. розміщено на вул. Шандора Петефі. Це мурована з каменю однонавова базиліка з квадратною в плані чотириярусною вежею-дзвіницею, завершеною стрімким чотирисхильнимнаметовим дахом з за ломом. Стіни прорізані вузькими високими вікнами з півкрутлим завершенням. Споруда, зокрема вежа-дзвіниця, перебудовувалася в 1924 р. Кожен ярус дзвіниці підкреслений профільованим карнизом.  На першому ярусі зберігся готичний дверний пройом з багатопрофільованимобрамленням.

У Берегові варто відвідати ще один цікавий архітектурний об’єкт — Графський двір, споруджений у 1629 р. Засновником двору, згідно з написом на стіні, був семиградський князь Бетлен. Є припущення науковців, що у первісному вигляді двір був оборонним. Ремонти і перебудови велися після пожежі в 1857 та в 1867 рр.

Графській двір складається з головного палацового приміщення та двох господар ських. Споруди утворюють напівзамкнутий, прямокутний у плані двір. Головний корпус одноповерховий, з мезоніном та двома

ризалітами. Центральна часина південного фасаду акцентована ампірним портиком.

З Берегова виїжджаємо в північно- західному напрямку по дорозі до Ужгорода, де завершуємо маршрут по пам’ятках оборонних споруд Закарпаття.

 

Залишити коментар

Notify of
avatar
wpDiscuz
Побудовано:
Місцезнаходження:
Заповніть заявку
і наш менеджер звяжеться з вами