Виготовлення макетів будь-якої складності

+38 (068) 888-88-32

До наскельної фортеці Тустань

Маршрут одноденний, автобусний. Сезонність травень-жовтень. Довжина маршруту — 240 км.

Маршрут починається у Львові і йде вул. Стрийською до районного центру Миколаєва. Обабіч траси є села, багаті на пам’ятки к старовини. Однак за браком часу відвідуємо  лише ті, через які проходить дорога. Перше І з них — Деревач. Тут є городище XI—XIIІ ст„ був Василіанський монастир, укріплений валом і муром.

Не досліджено ще цікаві пам’ятки оборонного характеру м. Миколаєва. За даними А. Шнайдера, під час будівництва у 1607 р. костела викопано давні фундаменти і сліди давнього города. Дослідник робить припущення, що це — рештки давньоруського міста Тетерів. Тут знайшли гроші часів Київської держави і величезний бердиш. Докладну відповідь на ці загадки зможуть дати лише ґрунтовні археологічні дослідження. Натомість збереглося чимало документів з описом пізнього середньовічного міста-фортеці. Так, у 1595 р. Єжи Мнішек, батько Марини, як орендар Миколаєва надає містові привілей: “Дохід з лазні, з продажу солі, мазі і посторонків у ратуші, як також з постригальні; з хлібних, шевських і гончарних яток призначити на фортифікацію міста”.

У 1633 р. на коронаційному сеймі короля Владислава IV прийнято рішення про зміцнення фортифікацій внаслідок дуже сильного знищення міста ворожими нападами. Однак люстратори 1765 р. записали; “Містечко було в сипаних валах, тепер залигаюся лише з трьох сторін рудераСліди валів, якими було колись оточене місто, залишилися ще дотепер”. На той час існували два передмістя — Підлісне і Дроговицьке. У деяких документах XVI—XVII ст. згадується миколаївський замок, однак його місцезнаходження встановити не вдалося,   Можливо, дослідники плутають замок з  містом –фортецею. Цілком ймовірно,  що цей замок був на горі, де тепер телевізійнийретранслятор, оскільки там збереглись решткики фортифікації з ронделями — по- передниками бастіонів. Шкода лише, що вони знищені будівництвом пізнішого військового форту (XVIII — поч. XIX ст.),який австрійці спорудили для охорони переправи через Дністер.

Надзвичайно оригінальною, не подібною на інші, була фортеця у с. Розвадів — на правому березі Дністра, в урочищі “Табор”. Відомо, що на основі королівського універсалу від 22 березня 1619 р. та інструкції гетьмана Жоякевського від 3 квітня цього ж року Ян Остророг, син дроговизькогостарости Миколи зігнавши миколаївських міщан та селян Дроговизькогостароства, розпочав у 1620 р. будівництво фортеці під назвою Табор — на острові Дністра в Комарянському старостві. У цьому сховищі населення тривалий час могло оборонятися, тут була шліфувальня для виготовлення пороху і постійна сторожа навіть у часи спокою. Комарянська волость мала обов’язок взимку постійно прорубувати лід на Дністрі, щоб до острова не можна було доступитися. Шляхта мала тут свої будинки і місця сховку, своє судочинство. Троє шляхтичів разом із старостою та комарянським війтом — підстаростом дроговизьким вели  суд над неслухняними або зрадниками під час війни.

Тепер острова нема, а місце, де знаходилась фортеця, місцеві жителі називають

“На Комаринськім”. Воно тепер — на лівому березі Дністра. Ще донедавна можна було побачити великий камінь — нібито вхід до льоху, в якому, за розповідями місцевих  селян, заховані великі скарби.

У селі Пісочне можна оглянути місцевий  склозавод, обладнаний найновішою техні- кою. Він заснований у 1929 р. як фабрика дерев’яних іграшок, а через чотири роки  переобладнаний на скловарню.

Тепер повертаємо направо, на Мединичі . У смт Мединичі (колись — Медениці) також був замок. Збереглися його докладні описи з 1686  і 1760 рр. Тепер на місці замку лікарня.

У с. Солонське можна оглянути давньоруське городище, яке обстежував у 1989 р. львівський археолог О. Корчинський.На більш тривалий час варто затриматися у Дрогобичі — місті, де є цілий ряд пам’яток оборонного будівництва. Без сумніву, вже за Київської держави Дрогобич  був міцною фортецею. Про це свідчать рештки оборонних валів та численні городища навколо нього, зокрема давньоруське городище біля Дережич, повністю знищене у 50-х роках при будівництві нафтопереробного,  заводу.

Цілий ряд польських довоєнних істориків  однозначно стверджують, що теперішній фарний Вознесенський костел (перша чверть XV ст. з дзвіницею 1551 р.) — збудований на місці давньоруського замку, укріпленого валами, ровами, дерев’яними стінами з баштами, з яких одна ще навіть у середині XVI ст. була цегляною. Усі ці укріплення розібрані наприкінці XVIII -початку XIX ст Рови колись наповнювались водою, яка надходила сюди з численних навколишніх джерел. Навіть у часи пізнього середньовіччя Дрогобич був сильно укріпленою фортецею. Збереглися описи міста XVI — XVII ст зокрема міських брам (Замкової, Угорської на в’їзді до жупи, та брами, яка прилягала до Жидівської вулиці і Львівської, башт, парканів на валах.

У 1504 р. згадується вперше і замок, що знаходився на передмісті Задвірне (на північ  від Війтівської гори). Останні згадки про нього маємо з 1786 р. Збереглися докладні описи замку, плани, на основі яких вдалося відтворити його зовнішній вигляд.

Була тут і стара оборонна ратуша XVI—XIX ст. — на місці теперішньої, де містились також міська скарбниця і арсенал. Є її докладні описи.

На увагу заслуговує і колишній оборонний монастир Кармелітів, фундований наприкінці XVII ст. дрогобицьким старостою Мартином Хоментовським і Яном Станіславом на Косьорках Косьорським- Бекерським-Мозирським скарбником. Для |підсилення обороноздатності Вишенським сеймиком виділено йому у 1710 р. 300 золотих. У 1790 р. на основі Патенту австрійського імператора Йосифа II конвент Кармелітів скасовано, а у 1807 р. монастир і костел передано магістратові, який у 1813 р., у свою чергу, передав його Василіанам з умовою утримання монастирем 3-х класної нормальної школи. У випадку потреби монастир мав бути знову у віданні магістрату. Костел переобладнано на греко-католицьку церкву св. Трійці, яка існує до сьогодні на розі вулиць Бориславської і Трускавецької.

У Дрогобичі слід ще оглянути дві цікаві пам’ятки дерев’яної архітектури — церкву Чесного Хреста поч. XVI ст. (вул. Зварицька, 7) і Юріївську церкву кінця XV — поч. XVI ст. На увагу заслуговують житниці 1778 р. (вул. Грушевського, 16), збудовані як склад для зберігання зерна, і Соляна жупа, що діє тут без перерви протягом багатьох  століть.

До Борислава можна їхати через Стебник — Трускавець або через Лішню — Нагуєвичі — Попелі.

їдемо першим шляхом. У Стебнику було велике городище, відоме під назвою “Старий Бич”, за переказами — начебто попередник  Дрогобича.:

Трускавець, з його численними лі кувальними мінеральними джерелами, старими дерев’яними віллами, яких ще трохи залишилось, — весь у зелені. Йдеться, в першу чергу, про парки. Розміщене місто у мальовничій місцевості у підніжжі Цюхівського Карпатського хребта, було оточене у минулому фортифікаційними спорудами, від яких не залишилося йсліду. Лише від замочка (оборонного двору) на Камяному Горбі — завдяки тому, що місцевість поросла лісом, — збереглися рештки земляних валів

Хоча деякі дослідники відносять цей обєкт ідо Тустанович

Крім цього, у Трускавці на Липках гора Баба, де було колись поганське капище, захищене земляними валами, давньоруське

– городище, замок у парку Дубина (між вул, Суховоля і джерелом Марія) та монастир на початку вул. Ів.Франка.

Другий шлях до Борислава, про який уже згадувалося, йде через рідне село Івана Франка — Нагуєвичі. Відразу ж після виїзду з Дрогобича — с. Лішня. Тут на місці замку збудована церква. Простежуються вали. Є тут ще поле, яке називається “На Городищах’, а в урочищі Бар — рештки валів (Лиса Гора), де,за переказами, мало бути м. Бар.

З Лішні звертаємо наліво і потрапляємо в Нагуєвичі. Уже при в’їзді в село слід пройтися “Стежкою Івана Франка (художньо-меморіальний Комплекс роботи студентів і викладачів Львівської академії мистецтв). Тут вирізьблено у дереві цілий ряд персонажів з творів Каменяра. В селі є музей і садиба Івана Франка.

Село Нагуєвичі (після 1952 р. — с Івана Франка) давніше називалося Башево або Дашево, ще давніше — до 1240 р. — Сольне, також мало свою фортецю. Сам І. Франко у творі “Петрії і Довбущуки” описує здобуття татарами замку в Нагуєвичах. За іншими даними, тут був василіанський монастир, якому належала частина села на основі грамоти, наданої Львом Даниловичем у 1244 р. і підтвердженої Сигізмундом Августом у 1566 р. У цьому привілеї сумнівної автентичності, як зазначає автор історичної довідки — “Словника географічного…” — Нагуєвичі мають назву Башево.

У поблизьких Унятичах також був василіанський монастир; у селі Ясениця-  Сільна, через яке пролягає дальший шлях,  у лісі — оборонний монастир. Є навіть  мікротопонім “Монастир” Місцевість об-  стежена у 1980 р. В.В. Ауліхом, М.Ф. Рожком і П.С. Лінинським. Серед добре збережених

оборонних валів знайдено кераміку, кахлі XVI ст. Далі через с. Попелі їдемо до Борис лава.

У Бориславі є два городища. Одне — в  місті, друге — в Мразниці: лісиста гора  “Городище” на хребті Кадубйова, на межі Мразниці і Опаки.

Серпантином добираємося до Східниці, відомої в минулому видобутком нафти. Тепер тут курорт. В часи пізнього середньо віччя в Східниці стояв замок, про який відомо лише те, що у 1648 р. на нього напали селяни. Пізніше на цьому місці збудовано костел. Збереглися земляні фортифікації. Скуштувавши “Нафтусі“, не менш цілющої, аніж трускавецька, лісовою дорогою добираємося до с. Урич і потрапляємо в царство скель,які наче зачаровані велетні височать над гірським потічком.,Ховаючи тайни героїчного минулого цієї закутини Українських Карпат.

Уричдавньоруське  місто, яке тривалий час досліджується Карпатською архітектурно-археологічною експедицією, було наскельноюдерев’ яною фортецею ІХ—XIII ст хоч уперше згадається у літописі пише під 1340 р у переліку  міст, захоплених Казимиром 111. Висотна  структура наскельної забудови, фортечні стіни пятнадцятиметрової висоти  5 поверхів житла з XIII ст., криниця, вирубана у скелі і

дві цистерни свідчать про високе мистецтво оборонного будівництва наших предків Піл керівництвом начальника експедиції М.Ф. Рожка студенти виконали численні проекти реконструкції цієї пам ятки.

Звідси, з кінцевого пункту маршруту, повертаємо до Львова іншою дорогою—через Стрий. У с. Підгородці, яке проїжджаємо, також був замок. У верхньому кінці села — в Кичері — є урочище Замок, яке ще ніким не досліджувалося. Крім цього, у селі біля ферми збереглися якісь “загадкові” вали, що тягнуться в напрямі Урича. Біля села — гора Чорна Вежа, звідки дуже добре видно Урич і р. Стрий—аж до Синевідська. Можливо, це місцеспостережної (сигнальної) вежі, які зафіксовано і  в інших місцях біля фортеці Тустань.

Дещо збоку — між селами Підгородці і Ямельниця — є цілий ряд окремих високих  скель, що також могли бути сховком для місцевого населення під час ворожих нападів.

У с. Крушельниця біля школи є рештки  недосліджених оборонних укріплень, а  в Корчині між селом і схилом гори  Коник — є урочище “Замчище”. За описом Б. Площанського з 1870 р. там були ще слідидерев’яної будівлі.

У Верхньому Синевідську можнаоглянути оборонні споруди давньоруського часу : городище-сховище — на північно-схід ній околиці селища — на хребті, що відділяє Верхнє Синевідсько від Межибродів, а також друге укріплення — за тунелем, у напрямки  Труханова. Та найцікавішим є монастирище на “Золотій Горі” (тепер кладовище зцерквою). Цей монастир св. Богородиці згадується у літописі під 1240 р., коли в ньому зупинявся Данило Галицький.Є також городище і в Нижньому Синевідську.

По дорозі до Стрия у ближніх селах, ще залишились елементи фортифікацій ,  (у селах Любинці, Хромогорб, Верхня і Нижня Стинява та ін), однак вони можуть зацікавити лише лише археолога або дослідникапам’яток оборонного будівництва. Туристам або ж Іншим мандрівникам варто оглянути потужні оборонні вали дещо збоку від головної дороги — ус. Довголука (у Гірському звернути наліво і проїхати 4 км до села).

В урочищі “Замчисько під Мукачовим”(або “Під високим берегом”) за 1,5 км на схід від села, при впадінні р. Соплівки у р. Ведмежу можна побачити з трьох сторін добре збережені земляні вали. На дитинці є рештки фундаментів будівлі. Добре простежуються місця чотирьох оборонних веж, одна з них була з пивницею. Вода подавалася із ставу, для чого на р. Соплівціспорудили греблю, яка збереглася. Знайдені пізньосередньовічна кераміка, скло.

Проїхавши Дуліби. що нагадують нам своєю назвою про наше прадавнє плем’я, потрапляємо до Стрия. Найновіші археологічні дослідження переконують, що уже в давньоруські часи це був великий, добре укріпленийгород. Навіть у пізніших часах (XV— XVII ст.) Стрий відрізнявся від інших галицьких міст своїми потужними фортифікаціями, витримував численні облоги і був надійним притулком для навколишнього населення. Навіть під час визвольної війни 1648—1654 рр. уся навколишня шляхта, в т.ч. і дрогобицька, заховалася у Стрию.

Збереглося багато архівних матеріалів з планами і описамиСтрийського замку XIV—-XVIII ст., на основі яких зроблено рисунок його зовнішнього вигляду. Слід гадати, що збудований він був на давньоруському городищі.

В Стрию ще знаходились: укріплений фільварок біля замку, оборонний двір, старости, оборонний костел, що уперше згадується під 1395 р. Цей костел, пере будований пізніше за проектом львівського архітектора Ю. Захаревича, діє і нині. Був тут дерев’яний оборонний монастир францисканців, який монахи хотіли мурувати, однак десь наприкінці XVII чи на початку XVIII ст. його зруйнувала повінь. У тому далекому минулому Стрий мав п’ять церков, деякі з них були оборонними.

При переїзді через с. П’ятничани слід нагадати, що в давнину у лісі знаходився ва силіанський оборонний монастир, євангеліє з якого, датоване XV ст., було перед війною власністю бібліотеки Баворовських.

Добравшись до Пісочної, потрапляємо на знайому уже нам дорогу.

 

Залишити коментар

Notify of
avatar
wpDiscuz
Побудовано:
Місцезнаходження:
Заповніть заявку
і наш менеджер звяжеться з вами